Гей, слов'яни!

(21 липня 2013, 20:18)

---

Сюжет цей настільки вразив палку уяву автора, що немає ніякої можливості їм не поділитися. Тому як абсолютно з іншого боку відкриваються шляхи до «європейського вибору» Східної Європи і важковизначувані перешкоди, що на цих шляхах стоять.

Один український політик живописав в особах широко відому історію. Україні в якості умови для її обмеженої «асоціативної інтеграції» з Євросоюзом було ультимативно запропоновано виконати чотири умови. Перші три торкаються речей загалом звичних: економіка і труба, свобода Тимошенко, відмова від будь-яких форм інтеграції з Росією - тобто банального продажу батьківщини, до якої велика частина мешканців українського політикуму відноситься досить легко.

Четвертий пункт ультиматуму торкався широкої, у дусі європейських стандартів, легалізації ЛГБТ-руху, що неодмінно відкривається веселим гей-парадом.

І ось міцні донецькі хлопці зачастили до українських депутатів, які практично поголовно вже зробили «європейський вибір»: мовляв, потрібно, хлопці; ми-то, самі розумієте, не ці... але заради євроінтеграції... «А це ми не знаємо, - насторожено відповіли їм стурбовані своєю електоральною долею народні обранці. - Ось ви поставте на голосування, і нехай країна дізнається, хто є хто». Ця прямо витікаюча з європейської ініціативи процедура заводить процес євроінтеграції в глуху безвихідь. У реальних умовах нашого пострадянського бездоріжжя та ідіотизму можна бути густо-помаранчевим, але дозволити собі позначитися голубим - це політичне самогубство. На наш убогий погляд - на щастя.

Усе це наочно демонструється на вулицях що Києва, що, наприклад, Тбілісі, де 50-тисячний натовп, очолюваний священиками, явився на зустріч з 20 (двадцятьма) нещасними гей-активистами. За спиною яких стояла вся освічена Європа, а попереду - добре вихована ще при колишньому режимі грузинська поліція. В результаті жодна єврозахищена істота не постраждала - в усякому разі, фізично.

При цьому політичний натиск саме в цьому напрямі настільки сильний, що буквальна реалізація відомого жарту «в Європу через попу» викликає крик відчаю навіть у самих пропащих євроцентристів. Відомий бізнесмен, густо прозахідний Леван Васадзе заявив: «Якщо ціна входження Грузії в Європу - ось ЦЕ... те я не хочу в таку Європу».

Найцікавіше при всьому цьому, що обійти цю перешкоду ніяк не представляється можливим. При спробі наших західників пояснити своїм кураторам проблему і схилити їх до гнучкості в інтересах торжества демократії і світового імперіалізму відповідь така : «Нічого не можемо для вас зробити, це у нас найсильніше лобі».

Виникає відчуття, що ми, по нашій провінційній відсталості, не розуміємо дійсної потужності і фундаментальності цього лобі і ідеології, що просувається ним. А це, виявляється, саме ідеологія, суть якої зовсім не у фізичних способах взаємного задоволення, а в знятті усіх традиційних людських норм і обмежень - обов'язково аж до самих базових. Тотальна скотизация людини - цей найбільш ефективний засіб маніпулювання нею.

У цьому контексті дещо інакше бачиться, наприклад, історія навколо останнього візиту Путіна в Німеччину і особливо в Голландію, де тема ця звучала мало не як головна. Насправді вплив «голубого лобі» на формування образу «кривавого режиму2 сильно недооцінюється. При цьому так само сильно недооцінюється нашими «блідолицими братами» і та перешкода, яку ця ідея фікс створює на шляху проникнення європейських цінностей на задвірки Європи, не говорячи вже про Азію. Це природна «залізна завіса», яку, - Бог свідок - споруджуємо не ми. І за це їм, «братам», велике людське спасибі.

P.S. Вважаю за необхідне обмовитися: не може йтися про яке-небудь вторгнення в чуже інтимне життя. Останнє взагалі злочинно - в тому ступені, в якому це життя прагне залишитися інтимним.

Михайло Леонтьєв

Джерело - http://www.odnako.org/magazine/material/show_26138/

---

Розмістити у себе

---

---