Майбутнє українського лібералізму

Артем Бузіла (21 червня 2011, 23:09)

---

Якщо розмірковувати про перспективи лібералізму в Україні, то спочатку потрібно звернутися до історії – а чи була притаманна ліберальна ідеологія українській політологічній науці, українській політологічній думці в минулому. Тут маємо констатувати наступне: на жаль, не була притаманна. Впродовж століть і десятиліть ми мали видатних українських теоретиків соціал-демократії, марксизму, консерватизму, націоналізму, слов’янофільства, проте жодного визначного українського ліберала або жодної української ліберальної партії й назвати не можна. Це насамперед і пояснює те, що ідеї лібералізму є не досить популярними й сьогодні.

Окрім того, нині потенційні ліберальні проекти стикаються з проблемою надмірної (з точки зору лібералів) консервації українських регіонів. З одного боку ми маємо консервативний у своєму націоналістичному підході до майбутнього України Захід, з іншого – консервативний Схід, якому до вподоби російська або білоруська модель розвитку держави. Ані ті, ані інші не хочуть поступатися своїми принципами, в обох ідея лібералізму – це свого роду капітуляція, зрада національних інтересів.

В такій ситуації я би порадив українським лібералам почати з великих міст – саме тут потрібно в першу чергу шукати майбутній пласт для розповсюдження своїх ідей. Адже саме тут є найменшим вплив тих інститутів (церкви, родини, общини), які заважають людині у селі або в маленькому місті почати сповідувати ліберальні ідеї.

Щодо сучасних політичних партій, які могли б претендувати на роль ліберальних, то хотілося би відмітити „Фронт змін” та „Сильну Україну”. Принаймні на даний момент – це єдині політичні проекти, програми яких можливо назвати приближеними до ліберальних в економічному плані.

Проте лібералізм це не тільки економічна ідеологія, це, скоріше, ідеологія правова, гуманістична, яка вважає права та свободи людини значно важливими за права та свободи нації або держави. Тому якщо наші ліберали справді хочуть виправдати свою назву, то їм потрібно відмовитися від помаранчевих понять про єдину державну мову, єдину помісну церкву та єдину історичну пам’ять.

В лібералізмі немає місця ура-патріотизму в вишиванках, гаслам українізації та звеличенню тоталітарних підпільних організацій, що діяли в часи Другої світової війни на Західній Україні. Це все доля правих, консервативних сил, які з лібералізмом не мають нічого спільного. Більше того, на ці всі речі нормальному лібералу – абсолютно фіолетово. Права людини та особи для нього набагато святіша річ.

А ось чи зможуть українські ліберали змиритися з необхідністю визнати такий стан речей? Оце вже справді велике питання.

---

Розмістити у себе

---

---