Якби українські політики були героями літературних творів

Видання Без Табу переосмислило класику світової та української літератури, та інтегрувало в твори наших героїчних політиків і державників.

Почнемо з президента. Петро Порошенко найбільше нагадує Віллі Вонку з “Чарлі і шоколадна фабрика” – ексцентричного власника шоколадної фабрики, що виготовляє найсмачніший шоколад в світі. Віллі оголошує конкурс: в п’ятьох шоколадках щасливчики зможуть знайти “золоті квитки” і потрапити у святая святих – на Липецьку фабрику (або в списки БПП). Свій “Золотий квиток” Петро Олексійович вже отримав в 2014 році разом з посвідченням президента України, а про обіцянку продати свої казкові фабрики незабаром забув.

Соратнику президента – прем’єр-міністру Володимиру Гройсману не позаздриш: необхідно демонструвати, як правильно управляти країною, тобто – ремонтувати дороги, міняти труби, модернізувати виробництво, а в бюджеті грошей немає. Доводиться прем’єру бігати по МВФ і міжнародним банкам і вимолювати кредити. Так і хочеться вигукнути: “Життя в борг!”.

Але на місці Гройсмана з радістю хотіла б опинитися вічна “дівчинка” української політики – Юлія Тимошенко, яка як і Ассоль з «Червоних вітрил» Олександра Гріна з непохитною вірою і мрією вдивляється вдалечінь і чекає, коли ж і в її гавань зайде білий корабель, який відвезе її в країну, де ЮВТ – улюблений народом президент або хоча б прем’єр-міністр.

Ще один нереалізований політик-мрійник, полковник Анатолій Гриценко, якому завжди не вистачає 1-2% для проходження його партії в Раду, в наслідок чого його цінна “експертна” думка залишається незатребуваною. Анатолія Гриценка Без Табу бачить персонажем роману Маркеса.

А ось екс-президент Віктор Ющенко хрестив в цій країні таку кількість дітей і розвів в нашій політиці кумівство небачених раніше масштабів, що одного разу в підручниках історії про нього обов’язково напишуть “Хрещений батько”. Залишилося Віктору Андрійовичу знайти свого Пьюзо, а там, гляди, і Коппола підтягнеться.

До речі, хороші відносини у Віктора Андрійовича були з Ринатом Ахметовим – людиною, яка хотіла “почути Донбас”, але загралася і втратила мільярдну капіталізацію своїх активів і колишньої політичної ваги. Украдене щастя, так би мовити.

Не позаздриш і тяжкій долі вітчизняних політичних емігрантів, про яких можна було б написати цілу серію книг-бестселерів.

В цілому представники колишньої влади могли б стати хорошою ілюстрацією для роману Оруелла “Скотний двір”.

Ще один представник “колишніх” можновладців Віктор Медвечук цілком міг би бути персонажем ось такого літературного твору:

І ще трохи екскурсу в історію –  втікач прем’єр-міністр Павло Лазаренко пережив справжню “американську трагедію” і по праву заслужив на своє місце в літературі.

Але повернемося до теперішніх “героїв” політичної сцени. Один з найколоритніших персонажів Юрій Луценко – генеральний прокурор, який навіть немає потреби в профільній юридичній освіті, цілком може стати матеріалом для книги класика сучасності Леся Подерв’янського.

А ось голові МВС Арсену Авакову давно пора освоїти державну мову, яку намагалися вивчити і його колишні соратниці.

Компанію Арсену Авакову може скласти губернатор Олексій Савченко, але йому доведеться починати з нуля:

Ну і куди ж без уже легендарного радника Арсена Борисовича Іллі Ківи – людини-експерта, людини-метафори і майбутнього кандидата в президенти. Колись по Ківі обов’язково напишуть підручник, наприклад, такий:

Свій слід в літературі залишила і талановита помічниця Арсена Авакова – заступник міністра внутрішніх справ Анастасія Дєєва. Як і належить, для чиновниці знайдений скандальний сюжет.

Та й взагалі читачеві хочеться побільше різних і хороших книг про народних обранців:

Голова НБУ Валерія Гонтарєва заслуговує окремого твору і Без Табу знайшли твір, який підходить їй якнайкраще у творчості Карпенка-Карого:

Львівському міському голові Без Табу присвоїли роль чарівника Смарагдового міста.

А екс-губернатор Одеської області і екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі настільки любить вино і виноробство, що міг би написати посібник та поради для початківців.

І закінчує літературний парад Без Табу ватажок “ДНР”, про якого давно вже написана гарна книжечка одним київським автором!