Тернистий шлях України до ОДКБ

(26 липня 2013, 20:49)

---

Ще чотири роки тому Організація Договору про колективну безпеку мала шанс із статусу «принципово необговорюваного» в українському політикумі явища перейти в абсолютно інше положення. Тоді на парламентському рівні українські політики констатували ірраціональний перекіс в інформаційній сфері: про НАТО на масовому рівні відомо багато що - правда, виключно у рамках, як мовиться, рекламних проспектів, тобто дуже «глянсова і причесана» інформація, - і все одно при цьому влада робить кроки з нарощування цього інформування (нагадаємо, справа була в 2009-му році, президентом був Ющенко). А у буквальному розумінні слова сусідська ОДКБ існує нібито в нікому недоступному свідомості українських громадян антисвіті - про неї просто відомо, що вона є, та й то далеко не всім.

Тоді Верховна Рада показово зображувала небувалу зацікавленість - і міжфракційну групу створила, щоб народ інформувати, і якісь там звернення приймала. Та й то говорити: про необхідність уваги України до ОДКБ говорили не лише політики країн СНД, але й представники ПАРЄ і ОБСЄ: із їхньої точки зору, тісна співпраця, а то й вступ України в ОДКБ був би корисним і для України, і для організації, і для Європи в цілому. Українські діячі жваво кивали у відповідь на мудрі європейські слова. Адже був прямий стимул кивати: якраз незадовго до цього в НАТО Україні недвозначно заявили - не готові зараз, і навряд чи в осяжному майбутньому будете готові, щоб вступити до альянсу.

Пройшло чотири роки. За ці чотири роки багато що змінилося: і Україна, і Європа, і навіть ОДКБ - організація красиво позбавилася свого найбільш проблемного члена, Узбекистану, здатного не просто спровокувати, а й самостійно розв'язати конфлікт у своєму регіоні. Причому вдалося не просто задовольнити чергове прохання Іслама Карімова про «призупинення участі», а тимчасово призупинити членство Узбекистану. Адже «участь» Узбекистан вже призупиняв; потім відновив; тепер знову хотів призупинити - але за бажанням знову-таки відновив би, причому простою заявою. А тепер вже Узбекистан, якщо побажає повернутися в ОДКБ, то зможе це зробити, лише підписавши всі меморандуми і угоди, і, отже, втративши можливість гальмувати рішення організації своєю «особливою позицією».

Так от, змінилося багато що, тільки не взаємовідносини ОДКБ і України. Навіть заплановані в 2009-му році інформаційні зміни і ті фактично саботуються нашими політиками. Створюється враження, що Україна бажає знову «пробувати щастя» з НАТО. Втім, враження це неправдиве, оскільки жодних шансів НАТО Україні не надає, вважаючи, що співпраці у рамках спільних навчань більше, ніж достатньо. Інший варіант - вітчизняна влада вважає, що співпраця з ОДКБ може бути «якось не так» сприйнятою Євросоюзом, асоціацію з яким так нез'ясовно жадають підписати політичні кола України.

Проте позиція європейських організацій - і ОБСЄ, і ПАРЄ - в тому, що стосується співпраці України і ОДКБ, не змінилася: вони вітають співпрацю будь-яких масштабів. Пояснюється це дуже просто: для Європи колишній радянський простір, окрім усього іншого, є потенційним джерелом неприємностей - не за волею народів, які населяють його, а в силу географії. Тут вам і нелегальна міграція, і наркотрафік (який обіцяє небачено вирости після відходу американців з Афганістану), і торгівля людьми, і терористи. Відповідно, європейці не приховують своїх надій на те, що глибока співпраця пострадянських держав у сфері безпеки вирішить ці проблеми, зведе якщо не до нуля, то до мінімуму і терористичну загрозу, і транзит наркотиків, і іншу небезпеку.

Очевидно, тими ж міркуваннями керувалися й депутати Держдуми, коли пропонували Україні отримати статус спостерігача в ОДКБ. Все вірно: стати членом ОДКБ Україні заважає Конституція, зокрема, прописаний в ній позаблоковий статус. І хоча юридично це питання дуже тонке - чи є ОДКБ «блоком», - але тут, мабуть, доречно буде зайняти скептичні позиції щодо військової інтеграції. Скептичні в тому плані, що будь-які інтеграційні процеси повинні відповідати на питання «навіщо» і «чому». Причому відповіді повинні демонструвати, навіщо це потрібно Україні, а не організації, в яку передбачається вступати, і чому Україна не може добитися очікуваних результатів сама, без яких-небудь об'єднань.

У випадку з ОДКБ відповісти на ці питання буде набагато легше, отримавши статус спостерігача. З одного боку, цей статус доступний Україні з конституційної точки зору і не змушує міняти Конституцію. З іншого боку, він дозволяє отримати необхідну співпрацю з найбільш проблемних питань. В першу чергу, це, звичайно, тероризм. І тут не варто знизувати плечима - мовляв, Україна-то при чому: враховуючи, які «зачистки» вимушені проводити в Криму українські спецслужби під виглядом навчань, ми дуже навіть при чому. Про те, що в автономії достатньо нелегальних таборів підготовки екстремістських бойовиків, відомо не лише розвідникам, але й журналістам. Відомо так само, що антитерористичний досвід західних спецслужб - штука досить закрита, діляться вони цим досвідом не дуже охоче. В той же час учасники ОДКБ мають такий досвід не в меншій, а то й в більшій мірі якщо говорити саме про превентивну боротьбу з організованим тероризмом.

Крім того, ОДКБ, на відміну від НАТО, організація, не скута суто військовим статусом. Значні об'єми співпраці у рамках організації припадають на лінію МНС - а для України це теж важливий параметр, якщо згадати про наші «несподівані» повені й пожежі. Боротьба з міжнародною злочинністю, яка все частіше стає актуальною для України, теж не є чисто військовим завданням, ця справа дуже специфічна, і отримання досвіду в такій боротьбі було б значно легше в статусі спостерігача при ОДКБ. Та й багато армійських проблем Україні було б легше вирішувати в співпраці - самостійно ми їх поки що вирішувати не в змозі. Тим паче, що ті ж європейці за замовчуванням сприймають ОДКБ як логічне продовження СНД - і дуже дивуються з індиферентності України в цьому питанні. Індиферентності особливо незрозумілій, якщо враховувати і гучні слова чотирирічної давнини, і заяви президента Януковича 2011 року, коли він ставив співпрацю з ОДКБ чи не на перше місце оборонної стратегії України.

Андрій Лучніков

Джерело - http://glagol.in.ua/2013/07/23/ternistyiy-put-ukrainyi-v-odkb/

---

Розмістити у себе

---

---