Сьогодні дедалі чіткіше очевидно, що бізнес-моделі українських олігархів перебувають у кризовому стані. Монополізм, за допомогою якого були побудовані величезні статки завів цілі сегменти української економіки в тупиковий стан. Цю картину добре можна проілюструвати на прикладі Маріуполя, який є яскравим прикладом реалізації колоніальної політики з боку олігархічного бізнесу.
Як відомо, колоніальна політика – це політика поневолення і експлуатації тих чи інших країн за допомогою військових, політичних та економічних методів. На сьогоднішній день олігархом-монополістом по відношенню до Маріуполя проводиться така ж колоніальна політика, як і 1-2-3 століття назад проводилася по ставлення до країн Африки та Азії. За допомогою монополізації влади забезпечується доступ до подальшого використання природних і людських ресурсів регіону.
Для початку давайте за допомогою порівняльної таблиці розглянемо ознаки колоній Х IХ і ХХI ст.
| Колоні та Х VIII – Х IХ ст. | Маріуполь ХХІ ст. |
| Економічна експлуатація: природних багатств. На захоплених у африканців землях створювалися плантації з виробництва потрібного монополіям сировини і продовольства – каучуку, бавовни, какао, кава і т. Колонії були аграрно-сировинним придатками метрополії.Основою колоніальної економіки була зовнішня торгівля, орієнтована на задоволення потреб метрополії в сировині і корисних копалин. | Сьогодні спостерігаємо таку ж експлуатацію Ринатом Ахметовим природних ресурсів регіону. Вузька спеціалізація міста тільки на виробництві сировини, яке в подальшому вирушає на заводи олігарха в Європі, де проводиться кінцева продукція з високою доданою вартістю. Що розвиває реальний сектор економіки інших країн, а Маріуполь залишається тільки ресурсним придатком. |
| Експлуатація праці аборигенів на користь метрополії, що часто призводить до гальмування економічного розвитку, деградації колонії. Колоніальна влада тримали африканців в темряві і неуцтві. | Низький рівень вартості праці на заводах в Маріуполі в порівнянні з аналогічною в інших містах України та Європи. Жителі міста виступають в ролі дешевого джерела робочої сили, що дає можливість монополістові мінімізувати свої витрати. Влада міста підконтрольні монополісту і не сприяю розвитку малого і середнього бізнесу, культурному розвитку міста. |
| Головну роль в експлуатації колоній грав монополістичний капітал. Імперіалістичний розділ Африки викликав до життя і такий різновид монополістичних об’єднань, як привілейовані компанії, які одержували від своїх урядів «права» | Що ми спостерігаємо і зараз, в місті є один монополіст -прівілегірованная компанія, яка отримує від свого уряду різні права, наприклад, скасування земельного податку, можливість скуповувати за безцінь державне майно, неконтрольованість викидів та ін. |
| Щоб забезпечити безперебійний вивіз мінеральної і сільськогосподарської сировини, колоніальні влади стали створювати транспортну мережу в колоніях. Дороги, включаючи і залізні, повинні були з’єднати важливі адміністративні та торгові центри з узбережжям. Вони будувалися в основному на гроші, які збиралися з англійських платників податків і африканського населення. І використовувалися виключно для перевезення сировини. | Для вивезення сировини Метінвест використовує вже наявну транспортну мережу, яка також побудована за гроші платників податків (як жд, порт) або придбана на дуже вигідних умовах (морський порт). Саме на залізницю випадає величезна частина перевезень металу. За останні 10 років спостерігаємо скорочення пасажирських перевезень і зростання вантажоперевезень. Порт використовується виключно для потреб заводів. Пасажирські повідомлення з порту відсутні. |
| Колонії практично не розвивалися, будучи відірваними від торгових шляхів , сучасних знань, технологій. | У той же час, сьогодні місто також відірваний від основних дорожніх шляхів, не розвинена інфраструктура пасажирських перевезень (ж.д, порт), не функціонує аеропорт, автотраси в жалюгідному стані. Час проїзду до Маріуполя з Києва займає близько 30 годин. |
| Колонізатори отримували вигідні контракти на будівництво залізниць і інших шляхів сполучення, приступали до експлуатації величезних копалин багатств, безпрецедентне привласнення земель африканців … | Подібне ми спостерігаємо і зараз. Корупційні схеми, невиправдані привілеї та ін. |
| Було притаманне порушення всіх принципів міжнародного права, а місцеве населення заганяли на роботи на королівських плантаціях. Величезна кількість людей на цих плантаціях загинуло. |
Має місце порушення ст 50 Конституції України: Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути засекречена.
Крім того, через негативну екологічну ситуацію, в Маріуполі високий рівень захворюваності на рак, низька тривалість життя. Однак монополіст не проводить політику компенсації шкоди заподіяної здоров’ю жителів. |
| Для зміцнення своєї влади над поневоленими народами, колонізатори спиралися на феодальну і родо-племінну знати, яку вони перетворювали в свою соціальну опору. У французьких колоніях, де застосовувалася система «прямого управління» і старий, традиційний апарат влади був скасований, чиновниками також призначалися представники племінної знаті. Політика колоніальної влади сприяла збереженню племінної відособленості – трайбалізму, який колонізатори використовували в своїх інтересах. | Для зміцнення своєї влади Ахметов використовує ті ж інструменти, він спирається на представників колишньої партії регіонів, працівників заводів, розставляючи на ключові посади колишніх менеджерів заводів. Велика кількість жителів є співробітниками комбінатів і фінансово залежать від нього, що дає монополісту додатковий важіль тиску. |
| Монопольні компанії зазвичай наділялися від держави вельми широкими правами колонії позбавлялися політичної незалежності – основної причини нормального економічного і культурного зростання, їх господарство було знекровлене колоніальної експлуатацією і пограбуванням, їх продуктивні сили були підірвані, а культурне життя в більшості випадків занепала. | Маріуполь знаходиться під політичним і економічним контролем монополіста, а політична еліта міста не здатна балансувати між інтересами городян і монополіста.Неоколоніальним закабалення сприяє те, що структури Ахметова контролюють прийняття політичних рішень в місті. |
Висновки: Сьогодні Маріуполь остаточно перетворюється на сировинний придаток монополії. Однак, світова кон’юнктура ринку говорить про те, що в доступному для огляду майбутньому світова і українська металургія в кращому випадку буде залишатися в стані застою. Цьому сприяє не найкраща для України кон’юнктура на сировинних ринках, різке збільшення конкуренції через модернізації азіатськими країнами своїх економік, що робить маріупольську металургію неконкурентоспроможною.
Крім того, змінилися політично і економічні умови всередині країни, що позбавляє Ахметова ресурсної бази, яку він використовував раніше, використовуючи механізми лобіювання, яке зменшувало витрати. Після Майдану-2 ці можливості різко скоротилися.
Як наслідок, монополісту невигідно робити серйозні вкладення в довгострокові проекти: модернізацію виробництва, будівництво очисних споруд. Однак, йому поки що залишається вигідним використовувати Маріуполь, як ресурсну колонію. Можемо припустити, що в майбутньому, Ахметову (як і колишньому власнику ПриватБанку Коломойському) буде не вигідно мати збиткову справу, в яке потрібно вкладати колосальні фінансові кошти і він може від нього позбутися подібним способом. Тому ми і спостерігаємо короткострокову популістську політику. З одного боку, не бажання враховувати інтереси і права жителів (ігноруються екологічні норми, відмова ставити очисні споруди, тиск на малий і середній бізнес, наростання конфлікту по лінії суспільство-влада), з іншого боку, з метою нівелювати невдоволення городян, проводиться короткострокова популістська політика (встановлення лавочок, дитячих майданчиків, безкоштовного катка, залякування закриттям заводів і тд.). А вимоги про продовження дозволу на викиди на 7 років вказують на те, що монополіст або не планує залишатися в Маріуполі довше цього рядок, або просто намагається перечекати до кращих часів, сподіваючись, мінімізуючи витрати таким шляхом.
Як може розвиватися ситуація?
Бачиться три сценарії:
Перший шлях – це модернізація виробництва самим власником, що зробить виробництво продукції конкурентоспроможної і більш якісною. Однак, ми не бачимо наявність у власника фінансових коштів і бажання це робити.
Другий – це залучення інвесторів (Китай, ЄС). У такому випадки, монополісту доведеться розділити право власності з ними, або повністю продати підприємства.
Третій – закриття заводів через їх не рентабельності. Це спричинить за собою соціальну напругу в прифронтовому місті, що негативно вплине на політичну ситуацію в країні. В такому випадку, з метою не допустити такого розвитку подій, ми можемо припустити, що держава буде змушена націоналізувати заводи Ахметова, як це було з «Приватом».
Логіка підказує, що вже сьогодні необхідно замислитися над тим, як нівелювати негативні наслідки кризи металургійної галузі в Маріуполі. Напрошується необхідність вже зараз розвивати малий і середній бізнес, щоб поява середнього класу (не зав’язалося з роботою на комбінатах) вирішило проблему зайнятості населення. Ще одним напрямком може бути формування в Маріуполі передової бази ВСУ з розгортанням ремонтних майстерень, заводів, а так само військових училищ та іншої інфраструктури, що відповідає потребам фортпост України в регіоні. Крім того, ще одним ресурсом стабілізації ситуації в Маріуполі може стати участь міста в програмах відновлення економіки регіону, якщо Україна, США, Європа і Росія зможуть досягти угод про врегулювання ситуації на Донбасі. Правда, відкритим залишається питання коли будуть досягнуті ці угоди. Однак, дедалі очевидніше, що потрібно вже сьогодні замислитися про перспективи модернізації міської економіки, оскільки старий уклад вмирає на наших очах, а старі господарі міста не демонструють осмисленої політики, яка б дозволила уникнути загрози перетворення Маріуполя в черговий «іржавий пояс» України.
