Про європейські свободи, почуття гумору та «химери моралі і сумління»
На жаль, трагедія з вбивством співробітників французького щотижневика «Charlie Hebdo» все виразніше розвертається в бік фарсу та політичної провокації, за якими, на жаль, рано чи пізно підуть нові подібні трагедії.
І розвертають у цих напрямках трагедію ті, хто наполягає на праві карикатуристів, гумористів, журналістів та людей інших подібних професій висміювати, а фактично - зі сміхом обпльовувати геть усе, враховуючи чужі святощі.
Вражає, що цим займаються люди, які водночас стверджують як про свою толерантність, а в цьомувипадку навіть протестують проти ісламофобії, хоча, на мій погляд, саме вони цю ісламофобію і розпалюють.
Масове вбивство співробітників редакції «Charlie Hebdo» - це злочин. Тут ніяких сумнівів немає. Хто скоїв цей злочин - відомо. Вони знищені. Але що призвело до цього злочину? І що чекає Європу попереду, якщо вона як і раніше буде вклонятися тільки своїм «цінностям», знущаючись над чужими або зневажаючи їх, хоча б і тільки словом або малюнком?
Я журналіст, і переконувати мене у цінності та необхідності свободи друку, ЗМІ та самовиразу не потрібно.
Причому адже в даному випадку мова йде про святині, які є такими для сотень мільйонів людей, і впродовж кількох сотень років. Вважати, що серед цих сотень мільйонів не знайдеться кількох людей, які спробують відповісти на образу тими способами, які вони вважають прийнятними - це і є в кращому випадку дурість.
Навіть дивно пояснювати, що якщо, наприклад, у якому-небудь шкільному класі група учнів буде постійно глузувати з того, що один з однолітків вважає для себе сверхцінним - наприклад, його релігію, його батьків, нарешті, просто його як особистість (чи добра ця релігія, ці батьки і ця особистість з точки зору інших або погана - неважливо), - то рано чи пізно це призведе до бійки. У межовому випадку - або до самогубства, або до вбивства кривдників. Якщо навіть у них видатне, на їхню думку, почуття гумору.
Після паризької трагедії в Мережі швидко розійшовся малюнок з різдвяної обкладинки щотижневика «Charlie Hebdo», «героями» якої стали християнські Бог-батько, Бог-син та Святий дух. Паскудний малюнок, в якому особисто я не бачу нічого дотепного, тим більше що за сюжетом він прямо збігається з тим, що я багато разів у своєму житті бачив, але тільки в громадських нужниках, причому найнижчого штибу.
Я людина безбожна. І в цьому сенсі сортирний малюнок з обкладинки щотижневика мене ніяк не вразив. Але я прекрасно розумію, які почуття може викликати такий публічно розтиражований малюнок у віруючих християн. Якщо зараз в Європі прийнятно на подібні публікації не звертати уваги або вважати їх зразком дотепності та свободи творчості, то це справа європейських християн. Але чому європейці вважають, що неєвропейці і особливо набожні люди інших релігій зобов'язані також байдуже і покірно до цього ставиться? Тим більше, коли «європейська дотепність» стосується їхніх релігійних святощів?
Тепер про свободу ЗМІ та вільних журналістів.
Безперечно, професійна мораль журналістики відрізняється від загальнолюдської моралі, але тільки такої міри, яка необхідна для чесного та відповідального виконання своєї роботи. Якщо журналіст краде (хоча крадіжка - кримінальний злочин) заховані кимось матеріали про корупцію у верхніх ешелонах влади, то він виконує свій професійний обов'язок. Але якщо цупить при цьому ще й пакунок грошей, то ніякої свободою ЗМІ це виправдати не можна.
Якщо журналіст через замкову щілину записує на плівку полюбовні втіхи політика, який збирає голоси виборців закликами до зміцнення шлюбних уз, то він, виконуючи свою роботу, відступає від загальнолюдської моралі, оскільки підглядати в замкову щілину погано, непристойно, аморально, безсовісно. Але якщо він потім починає прокручувати цю плівку своїм знайомим чи по телебаченню, причому з подробицями, то він виходить за норми професійної моралі. Бо для викриття лицемірства політика чи якогось пороку зовсім не потрібно публічно показувати те, чому присвячені порнографічні фільми.
Своїм студентам я наводжу такий дуже ясний і взагалі-то зовсім не перебільшений приклад. Різати ножем людей - це злочин. Але хірург, внаслідок професійного обов'язку та норм професійної моралі, робить це. Однак якщо такий хірург в екстазі «свободи хірургічного творчості», закінчивши маніпуляції з пацієнтом, в тій же операційній і тими ж інструментами починає розчленовувати медичну сестру, що стоїть поруч, то він стає злочинцем.
Отже, відступ професійної моралі від загальнолюдської є завжди (і не тільки в журналістиці), але він повинен бути обмежений тільки тією відстанню, яка необхідна виключно для виконання професійного обов'язку.
Дивно, що багато хто з європейців, що страждають, між іншим, явно (і все більш та більш явно) самовпевненістю, зокрема, з приводу того, що вони єдині «цивілізовані» люди на нашій планеті, цього не розуміють. Ще більш дивно те, що вони культивують такий підхід і ним пишаються.
Якщо право заплювати чужу матір (та й свою теж), або чужі святощі (за що в буденному житті можна просто отримати по пиці) через інститут свободи друку стає ознакою «видатною цивілізованості», то вочевидь, що така цивілізація вироджується, або сама шукає самовбивчого виходу зі своєї «цивілізованості». Можливо, і суїцидально провокуючи інших - шляхом знущання над їх святощами - на агресію проти самих себе. Але тоді не потрібно вважати винними в тому, що відбувається тільки якихось чужоземних або чужовірних терористів.
Прапор «європейської мультикультурності», яким Євросоюз довго штрикав в обличчя всім іншим країнам, народам та цивілізаціям, цими ж європейськими політиками під жалібний марш вже спущено. Геть усім об'єктивними людям відомо, що і «європейська толерантність» є вельми вибірковою (наприклад, Євросоюз наполегливо намагається не помічати загравання з ідеями, гаслами та емблемами гітлеризму та нацизму на Україні), а «європейська політкоректність» все більше нагадує реальну цензуру. Може бути, і з прихильністю до власної «вільності» та власному особливому «почуттю гумору» Європа переходить за межі? Зрозуміло, що хочеться вважати самих себе, європейців, «надлюдьми» або «людьми вищої раси», для яких мораль взагалі, а тим більш моральні норми інших суть химери. Але ж Європа, саме Європа історично ще зовсім нещодавно продемонструвала, до чого призводить ідейне й політичне визволення від цих нібито «химер совісті і моралі». А це відбулося саме тоді, коли в Європі ще було живе християнство, яке, здавалося б, могло стримати один з найбільш освічених народів Європи від нацистського божевілля, по своєму теж вельми дотепного. А тепер, здається, й християнства того не залишилося. Хто буде стримувати?
Так чи варто, відмовившись від своїх богів, плювати, та ще зі сміхом, в чужих?
Сотні тисяч мусульман, які брали участь після 7 січня в мітингах та ходах з гаслами «Je suis Charlie» - хто знає, що вони думали, крокуючи в цих ходах? І хто знає, що вони думають зараз, коли щотижневик «Charlie Hebdo», що до того часу виходив накладом у 60 тисяч примірників та про існування якого вони не підозрювали, тепер вийшов 3-мільйонним, а потім навіть 5-мільйонним тиражем, а про творчість його художників стало відомо всім мусульманам Європи? Бо телебачення показує лише обличчя, але не думки ...
Віталій Третяков
Джерело: «РИА Новости»