Мізкові штурми у Вашингтоні: у всьому винна Росія
Першого місяця нового року американські мізкові центри доклали максимум зусиль для розпалювання війни на Україні. За одним заходом надалі запевняли громадськість, що Росії заборонено відповідати на просування сил НАТО до її кордонів.
У той час як російські, українські, французькі та німецькі політики намагалися домовитися про припинення вогню на Україні та заходах щодо врегулювання конфлікту, американські дипломати з трибун найбільш відомих аналітичних центрів Вашингтона пропонували своє бачення ситуації.
За їхньою версією, Володимир Путін стрімко розширює межі Росії, погрожуючи не тільки незалежності України, а й миру та розквіту на Кавказі та в країнах Балтії. Тим самим вони виправдовували агресивне поширення зони дій військової машини США й НАТО, а також «нарощування м'язів» Північноатлантичним альянсом.
У стінах інституту Брукінгса цю пропагандистську атаку очолили колишній посол в Україні Стівен Пфайфер та президент інституту, колишній заступник державного секретаря Строуб Телботт.
Телботт, згадуючи про свою кар'єру, зауважує, що в дев'яності роки він зустрічався з Путіним. І той справив на нього враження співробітника російської розвідки, стурбованого тим, щоб захистити країну від дій закордонних розвідувальних служб, що поставили за обов’язок зруйнувати радянську державу. Що ж, законна заклопотаність - Телботт повинен знати чимало про такі дії.
Похваливши Єльцина - як «дуже позитивного історичного діяча» - Телботт завдає удару по «параноїдальному сприйняттю історії» Путіним. Як він вважає, це пояснюється «образою Росії на те, що Захід постійно принижував її, ставився до країни зверхньо та користувався її слабкостями».
На думку Телботта, для того, щоб «боротися з вкрай агресивним та нестерпним націоналізмом» Путіна, Північноатлантичному альянсові необхідно «реанімувати політику стримування», встановити зв'язки з російським приватним сектором та «владними елітами» - щоб створити політичну альтернативу, здатну повністю інтегруватися в міжнародні інститути. І, запевняє він, без захисту з боку НАТО Росія вже вдерлася б до Естонії та Латвії.
Однак саме натовські танки зараз рухаються по територіях прибалтійських держав. Альянс засилює території, що були завойовані в результаті перемоги у «холодній війні». Телботт не бачить ніякого зв'язку між подібною тактикою та враженнями Росії, немовби Захід хоче скористатися своїми перевагами.
Інститут Брукінгса також надрукував аналітичний матеріал Стівена Пфайфера «Припинення вогню на Східній Україні: чи можуть санкції змінити розрахунки Росії?». Він був присвячений ефективності санкцій - як інструменту досягнення поступок з боку Росії з «українського питання». Пфайфер малює чудовий світ за ескізами української влади. І нагадує їхні пропозиції: «Децентралізація владних повноважень шляхом їхньої передання від Києва регіональним урядам, особливий статус російської мови, організація діалогу у форматі ЄС-Україна-Росія щодо зниження наслідків Угоди про асоціацію між ЄС та Україною для російсько-українських економічних відносин, а також тимчасова відмова від будь-яких спроб отримати членство в НАТО».
А потім звинувачує Москву в «несерйозному ставленні до цих ідей». Незважаючи на нещодавнє підписання президентом Порошенко закону про відмову України від позаблокового статусу, що дозволяє розпочати розрахований на кілька років шлях Києва до членства в НАТО. Далі дорікає Росії в незгоді з рішенням, яке «дозволить Києву відновити повний контроль над Луганськом та Донецьком» - перспективою, що стає все більш непопулярною під зливою українських снарядів, що поливають ці міста.
Наостанок Пфайфер повертається до питання, винесеного в титул своєї статті. Він висуває кілька гіпотетичних стверджень, які показують, що не має ані найменшого уявлення про те, чи ефективні санкції в якості інструменту, здатного забезпечити прийняття або того рішення, за яке виступає Пфайфер, або будь-якого іншого варіанту справжнього розв'язання кризи.
Спотворений стан подій на Україні являє не тільки інститут Брукінгса. Ян Бжезінський - син «Збіга» - колишній заступник помічника міністра оборони з питань політики щодо Європи та НАТО, зазначає, що січень - «важливий місяць для оформлення ролі США в Європі». Склавши виділення в грудні 1 мільярда доларів на ініціативу з підтримки Європи, запропоновану Обамою, завершення огляду російської політики, підготовленої Радою національної безпеки, презентацію дворічних досліджень з реорганізації європейських військ, що відбулася в січні, а також зустріч, заплановану на лютий, у НАТО для обговорення «плану дій з підвищення готовності», Бжезинський отримує «свідчення рішучості президента Обами для протидії військовій агресії та тиску Росії».
Цей острах перед російською агресією змушує Бжезинського підтримувати «збільшення присутності американських сил в Європі за допомогою тренувань, навчань, ротації частин», а також «зростання розмаху та кількості маневрів, посилення патрулювання повітряного простору Балтії силами Північноатлантичного альянсу, плани посилення сил реагування НАТО».
На думку Бжезинського, Пфайфера та Телботта, війська США й НАТО можуть без перешкод пересуватися по всій Європі, проте несприятливий військовий тиск чинить тільки Росія.
Подібний ігнор реального стану справ сприяє балансуванню України на межі війни. Київська влада, яку підтримує Захід, знає: їхні американські прихильники будуть надалі звинувачувати Росію у всіх нещастях спроб зупинити громадянську війну, що відбувається на Україні.
Даніель Зубов
Центр міжнародної журналістики та досліджень «Росія сьогодні»
Джерело: http://ria.ru