Італія: Російська любов і шлюбні узи Євросоюзу
Санкції проти Росії, конфлікт на Донбасі та новий статус Криму - з усіх цих питань думка значної частини італійської громадськості вступає у протиріччя з офіційною позицією Риму. У другій половині минулого року до неї було прикуто підвищену увагу, оскільки Італія стояла біля керма Ради Європейського Союзу.
Кримський подразник
У жовтні Крим відвідала делегація відомої італійської автономістської партії «Ліга Півночі», глава якої Маттео Сальвіні пообіцявпочати в Європі «битву за визнання Кримської республіки та за скасування антиросійських санкцій». Як розповіли італійські гості, області Венето і Ломбардія мають намір співпрацювати з Кримом і домагаються відміни санкцій на своїх територіях. Через півтора місяці після візиту «мешканців півночі» був підписаний договір про побратимство між містом-героєм Керч та італійською провінцією Реджо-ді-Калабрія. Глава її адміністрації Джузеппе Раффа заявив, що визнає підсумки референдуму про возз'єднання Криму з Росією і назвав це очевидною волею народу.
Звичайно, подібні кроки є лише демонстративними жестами незгоди з лінією італійського керівництва, тоді як їхні реальні політичні та економічні ефекти близькі до нульового.
Очікування, що не виправдалися
Оптимістичні очікування від «римського півріччя» в ЄС не в останню чергу будувалися на тому, що Італія є однією з найбільш економічно взаємозв'язаних із Росією і дружніх їй країн європейської спільноти. «Італія на найближче півріччя очолила Євросоюз, і ми дуже сподіваємося, що це послужить приводом для того, щоб перекласти на увесь Євросоюз рівень і якість стосунків, які склалися між Росією та Італією», - говорив російський президент Володимир Путін у липні, приймаючи у Москві міністра закордонних справ Італії Федерику Могеріні.
Зі свого боку, італійські дипломати в офіційних заявах теж неодноразово підкреслювали намір сприяти налагодженню зв'язків Брюсселю та Москви. Окрім таких актуальних для Італії завдань як регулювання міграційних потоків, підвищення зайнятості населення і стимулювання економічного зростання, програма її президентства в ЄС містила пункт про відновлення діалогу з Росією та врегулювання конфлікту в Україні.
Проте надії на Італію виявилися марними. Країна-голова Ради Євросоюзу, незважаючи на свою політичну і економічну вагу, не змогла запобігти хронічному загостренню російсько-європейських відносин, не кажучи вже про їхню нормалізацію. Не сталося й очікуваної зміни акцентів європейської зовнішньої політики з формату «східного сусідства» на «південне сусідство», що має первинне значення для Риму в силу гостроти проблеми напливу біженців і нелегальних мігрантів.
У грудні Брюссель ввів додаткові санкції на інвестиції, послуги і торгівлю з російським Кримом і Севастополем, що стало своєрідним фінальним акордом шестимісячного головування Італії в ЄС. Попри те, що Рим проголосив одним із пріоритетів налагодження стосунків між Європою та Росією, позитивних зрушень в цьому напрямі не сталося.
Чому ж спадкоємиця Римської імперії виявилася нездатною просувати свій порядок денний на рівні Євросоюзу?
Зовнішньополітичне безсилля
Розпочнемо з того, що звинувачувати у відсутності прогресу на українському і російському напрямі виключно італійське керівництво було б не зовсім коректно. Країна, що головує в ЄС, має дуже обмежені повноваження, тим паче у зовнішньополітичній сфері, де усі рішення приймаються консенсусом 28 країн-членів союзу. Іншими словами, зовнішньополітичний курс ЄС формується не у Римі.
Більш того, Італія далеко не вільна у власних зовнішньополітичних діях і спрямуваннях. Її політична еліта знаходиться на «короткому поводі» у США і не піде наперекір волі Вашингтону з принципових питань європейської політики. Не варто забувати і про те, що Рим має прямі військово-політичні зобов'язання у рамках блоку НАТО.
Санкції як гра з негативною сумою
Італійська влада вимушена підтримувати загальну лінію Заходу на згортання співпраці з Росією та прийняття проти неї виховно-каральних заходів санкційного характеру. Це викликає передбачуване невдоволення в середовищі італійської громадськості, особливо в аграріїв, працівників туріндустрії та бізнесменів. Але реальність така, що голос народу для італійського уряду якщо не пустий звук, то ніяк не керівництво до дії.
Між тим, негативний ефект від проведення погодженої з союзниками по ЄС та Північноатлантичному альянсу антиросійської політики санкції для Італії особливо відчутний. Країна знаходиться у трійці головних зовнішньоторговельних партнерів Росії у Євросоюзі, і за даними за 2013 рік обсяг російсько-італійського товарообігу склав понад 50 млрд доларів. До цього слід додати мільйон російських туристів, що кожного року відвідують Італію та приносять до її бюджету близько 1,5 млрд євро.
За оцінкою глави російського Зовнішекономбанку Володимира Дмитрієва, озвученою їм ще на початку липня, у разі посилення санкцій проти Росії батьківщина епохи Відродження може втратити до 10 млрд євро. За іншою інформацією, збитки Італії від російського ембарго у відповідь на постачання продовольства з країн, що приєдналися до санкцій відносно Росії, за 2014 рік вже склали 20-22 млрд євро. Найбільше від збитків потерпають італійські аграрії, яким явно недостатньо обіцяних Брюсселем компенсацій на їхнє покриття.
Італії довелося усунутися від участі у ряді вигідних енергетичних і військово-технічних проектів, що реалізовуються спільно з Росією. Відчуваючи своє безсилля, Рим останнім часом практично не робив дієвих кроків з захисту і лобіювання проекту газопроводу «Південний потік», хоча 20% акцій у нім належали італійському концерну «Eni». Також італійська сторона призупинила реалізацію спільного з Росією проекту із створення підводного човна S - 1000. Якщо згадати епопею з російсько-французьким контрактом на будівництво «Містралів», виникає стан дежавю.
У свій час західні ЗМІ з ледве приховуваним роздратуванням писали, що Італія гальмує процес посилення санкцій відносно Росії. «Ренці був єдиним главою уряду з країн Євросоюзу, який на саміті ЄС у жовтні виступив проти додаткових санкцій проти Кремля у зв'язку з конфліктом на Україні», - відзначалося в статті на сайті радіо «Свобода». Проте, позиція Риму з питання санкцій з моменту возз'єднання Криму з Росією безповоротно трансформувалася у потрібний Брюсселю і Вашингтону бік.
Ще наприкінці березня міністр закордонних справ Італії Федерика Могеріні заявила, що Європа повинна ретельно підійти до питання застосування заборонних заходів, оскільки їхні наслідки можуть счинити негативний вплив і на країни Євросоюзу. На початку червня вона скорегувала свою позицію: «Санкції - це не самоціль, вони потрібні, щоб підштовхнути до діалогу» Росію. У липні глава італійського МЗС пояснила прийняття чергового пакету санкцій відсутністю у Москви готовності до співпраці в частині розв'язання української кризи. Нарешті, в опублікованому 1 вересня інтерв'ю Могеріні удалася до риторики холодної війни : «Військова агресія, провокації Росії призводять до того, що європейська дипломатія не має іншої альтернативи, як далі вводити санкції - це єдиний інструмент у цій політиці».
Остаточно крапки над «ї» розставив прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці, заявивши у своєму грудневому інтерв'ю, що «Європа має бути жорсткою, відповідаючи на неприйнятні подій, що відбуваються в Україні, але Росія має стратегічне значення для Європи». На думку глави італійського уряду, Росії та Європі необхідно взаємодіяти і шукати точки зіткнення, оскільки «ніхто сьогодні не зацікавлений у тому, щоб ставити Росію на коліна». Швидше, справжня причина не у відсутності зацікавленості, а в тому, що наша країна зміцніла, і сьогодні її дуже складно поставити на коліна.
Як би то не було, голова правління італійської банківської групи «Синтеза Санпаоло» Жан Марія Грос-Пьєтро абсолютно резоннозазначив: «Санкції - це гра з негативною сумою, яка усіх робить бідніше, але збиток розподіляється нерівномірно, найбільше страждає Італія».
Римський погляд на українське питання
На загальноєвропейському фоні Рим намагається займати відносно м'яку, помірну позицію в оцінках подій на Донбасі і підході до проблеми російсько-українських відносин. Євроінтеграцію України, врегулювання конфлікту на південному Сході і зближення Росії з ЄС в Італії розглядають як паралельні і взаємодоповнюючі процеси.
У той же час бурхливий відгук в італійському суспільстві отримали трагічні події в Україні. Деякі з них безпосередньо торкнулися жителів Апеннінського півострова. Так, наприкінці травня під Слов'янськом був убитий італійський фоторепортер Андреа Роккеллі, що стало першим випадком загибелі журналістів у зоні бойових дій на південному Сході. Крім того, громадяни Італії «засвітилися» своєю участю в українському конфлікті, причому по різні сторони барикад.
Що стосується офіційної позиції Італії з кримського питання, вона не блищить оригінальністю і вкладається у загальнозахідний шаблон: півострів анексовано Росією, а референдум нелегітимний. До речі, в один день із референдумом у Криму в італійській області Венето стартував плебісцит про вихід із складу Італії. Більшість тих, що проголосували обрали незалежний шлях розвитку Венето, але ніяких правових наслідків їхнє волевиявлення не здобуло.
***
Незважаючи на Другу Світову війну, в ході якої Росія та Італія були супротивниками, батьківщина опери не перетворилася на русофобську державу. Її народ із великою повагою і трепетом ставиться до Росії та російської культури. Це означає, що навіть в умовах жорсткої геополітичної конфронтації Росії із Заходом зберігається обмежений потенціал для розвитку горизонтальних зв'язків між нами та італійцями. На сьогодні головні механізми його реалізації - міжрегіональна співпраця та народна дипломатія.
Не виключено, що «італійський семестр» перестане нам здаватися таким вже провальним, коли президентство в Раді ЄС перейде до Латвії - самовідданого сателіта Америки та «русофоба із стажем». Втім, як ми переконалися на прикладі Італії, в ході великої гри на світовій шахівниці роль країни-голови Євросоюзу зводиться до мінімуму. Центри ухвалення рішень на заході - це Вашингтон і частково Брюссель із Берліном, але ніяк не Рига.
Кирило Губа
Джерело: ІА Крим Медіа
Загрузка...