Хаос європейських цінностей в ЗМІ
Захід декларує свободу слова та самовияву, незалежність засобів масової інформації, а на справі сформував диференційовану міжконтинентальну систему інформаційного зомбування людей. У цьому задзеркаллі мета виправдовує засоби, а вірогідність нервово палить відсторонь. Недавній трагічний ексцес з журналом «Charlie Hebdo» - лише фрагмент загальної картини, доступної для свідомості зарубіжної аудиторії.
Садо-мазо-преса
«Charlie Hebdo» - не виняток з правил, це один з варіантів візуалізації політичних (економічних) цілей. Існують концептуальні двійники. Французький щомісячник «Le Monte» у жовтні вийшов з образливим зображенням на першій сторінці, що зображує президентів двох країн у стилі «Шарлі». Фірмовий стиль видання - «акт місяця» на головній сторінці кожного випуску. Героями, зазвичай, стають відомі персони, політики. Більшість з них чоловіки, тому малюнки можна назвати гомосексуальною еротикою. І «Le Monte» не раз торкався честі французьких політиків, наприклад, екс-президента Франції Ніколя Саркозі.
Закон мовчить, хтивим стадом легше керувати, але якщо падає виторг, можна перемкнутися з розбещеності на святенницьку мораль. Бізнес є бізнес. На тлі мітингів та маршів у стилі «Ми - Шарлі» майже ніхто на Заході не помітив простого факту: найпопулярніший таблоїд Великобританії «The Sun» припинив багаторічну традицію публікацій на своїй третій сторінці моделей топлес. Парадоксальне рішення пояснили вимогою читачів. А як же свобода самовираження?
Окрема екзотика та перемога абсурду - все, що стосується Росії.
Ми самі не місцеві
Оскільки гаряча дискусія про розміри свободи слова розпочалася у Франції, ще один приклад - французька версія американського «Huffington Post», яка щиро дивується: «Чому Росія боїться бути Charlie?».
У першому ж абзаці автор публікації патетично запитує: «Що відчуваєш, коли хтось паплюжить наші найблагородніші вчинки? Як реагувати, коли наші патріотичні та громадянські пориви (тим більше, що вони й так проявляються рідко) висміюються носіями збоченого сприйняття світу? Що робити з цими хулителями цінностей свободи, солідарності та терпимості? Чи повинні ми й далі дозволяти їм роз'їдати наше суспільство? ». Далі - квінтесенція про Росію: «Затримання тих небагатьох, хто вийшов на вулиці з плакатами "Я - Charlie", заяви російських політиків та патріарха Кирила про те, що Франція заслуговує на подію ... Таке справжнє обличчя Росії, де за останні роки все більше набирає сили ультраортодоксальна ідеологія, що прийняла радикальних обертів».
І довершується сердита стаття ясно та просто: «Володимир Путін грає в демократію та намагається створити собі привабливий образ на міжнародній арені, щоб приховати справжнє обличчя свого напівдиктаторським режиму та зміцнити позиції з геостратегічних питань, нав'язуючи свої правила всьому світу. Як тоді буде виглядати Париж, якщо і далі продовжить виступати за зняття санкцій проти Москви, хоча та плювати хотіла на трагедію, що звалилась на Францію, і основоположні демократичні цінності». Тобто на осі добра та зла зверху - свобода і «Charlie», знизу - диктатура і Путін.
А щоб наочніше було, до тексту підверстано старовинний фоторепортаж «Reuter's» про всеросійської маніфестації від 4 лютого 2012 з коментарями типу: «Протестувальник несе портрет Володимира Путіна з написом "Звільнений","Активісти ходи в центрі Владивостока ","Протестувальник перед прапором Радянського союзу в місті Ставрополі". Російський читач побачить на знімках Москву та демонстрантів з плакатами "Путін - краще за всіх", Владивосток і людей з прапором неіснуючої з 2007 року (!) Партії "Свобода і народовладдя"».
Однак чи багато хто з французів знає російську мову? Ніхто з постійних читачів «Le Huffington Post» не відрізнить «за» від «проти», можна й хресний хід надати як ортодоксальний марш протесту.
Як жити, за що боротися
Законодавцем інформаційних течій залишаються США. Свіжа редакційна стаття американської «The Washington Post» прямо пояснює деяким несвідомим читачам: «Російське вторгнення на Україну повинно викликати не тільки невеликий спад у відносинах». Зрозуміло, компроміси та мир в Європі неприпустимі, адже «російські війська після кількох тижнів відносного спокою перейшли в новий наступ на сході України» і «порядок Путіна знаходиться у фундаментальному протиріччі з європейськими інтересами безпеки та цінностями».
Кажуть, що середній американець споживає енергії та дезінформації стільки ж, скільки два європейці, три японці, шість мексиканців або 13 китайців. Однак США корисливо діляться з європейцями тільки дезою, підштовхуючи партнерів в зону військового конфлікту з Росією. А як пояснити американські заклики до ЄС допомогти грошима Україні, яка може повернути кредити тільки методом самогубства в Донбасі?
Парадокс саме в тому, що сьогодні світле майбутнє, обличчя та економіка Західної Європи залежать більшою мірою від Росії та її союзників на Сході, а не від гіпертрофованої самооцінки, деформованої інформаційної системи та хаосу європейських цінностей.
Олександр Хроленко, оглядач МИА «Россия сегодня»
Джерело: «РИА Новости»